Исары Горного Крыма. Блог фотографического краеведения

«Если бы не война Российской империи с Крымским ханством, может, и не было бы у нас сегодня ни курортного Бердянска, ни индустриального Запорожья. А потому для ученых так важны сегодня любые находки той эпохи в этих краях.

На днях стало известно, что обнаружены две давно утраченные крепости — части оборонительной Днепровской линии, продукта самой передовой и свежей на то время мысли военных инженеров.

— До этого момента многие историки уверяли, что Григорьевская крепость, вероятнее всего, даже не была построена, а существовала только в проектах. Но недавно в архивах мы нашли документ 1966 года, записанный учителем белогорской сельской школы Иваном Заваличем. Это были аккуратно сделанные схема и описания воспоминаний старожилов края, — рассказал «КП» историк и археолог, руководитель «Новой археологической школы» Олег Тубольцев.

В заметках учителя писалось о «городках», которые в царские времена находились в Пологовском районе. «Об этой местности наши деды и прадеды говорили, что это была крепость против турок. Помимо валов еще были рвы. В середине крепости возле могилы была яма, где стояли пушки», — цитирует учитель местного жителя Якова Колесника, 1894 года рождения. Здесь же с сожалением говорилось, что полутораметровые валы длиной до 180 метров по каждой из четырех сторон очень мешали земледелию.

Косвенные подтверждения, что Григорьевская крепость располагалась именно в этом месте (Пологовский район между селами Луговское и Ново-Карловка), ученые нашли и в других архивных документах. Далее дело за аэрофотосъемкой, магнитной и георадарной разведкой — эти исследования должны окончательно развеять все сомнения.

— Немного легче было с Никитинским фортом. Его переносили. И если со вторым местом строительства все понятно — правый берег Конки, район современного села Димитрово, то с первым были проблемы, — продолжает Тубольцев.

Чтобы установить первоначальное местонахождение, пришлось долго ходить по полям, изучать старые карты и аэрофотоснимки, копаться в архивах. Ведь сейчас на этом месте уже ничто не напоминает о грандиозном военном строении. Здесь сохранились еле видные бастионы, которые археологи долго принимали за курганы. К тому же находка остатков первой Никитинской крепости подтверждает факт существования здесь знаменитого Муравского шляха — крупнейшей сухопутной артерии, которая соединяла Крым с Москвой.

— Увы, крепости пали в неравном бою с сельскохозяйственной техникой. Форты распахали еще при Советском Союзе. Сколько удивительных артефактов мы при этом потеряли — представить невозможно, ведь сегодня найти там что-либо — шансы мизерные, — сожалеет археолог.

СПРАВКА «КП»

Днепровская линия укреплений строилась как защита от Крымского ханства. Семь грандиозных революционно новых для своего времени цитаделей располагались на расстоянии 30 верст друг от друга. Линия тянулась от места, где река Сухая Московка впадала в Днепр, по линиям рек Конка и Берда и завершалась на побережье Азовского моря у устья Берды.

В цитаделях поселились солдаты, которых нужно было постоянно снабжать едой и прочим необходимым для жизни — так в безлюдной до этого степи, куда иногда заглядывали лишь кочевники, появились первые села.

Дніпровська лінія укріплень добре відома як комплекс пам’яток фортифікації другої половини XVIII століття. Під час російсько-турецької кампанії 1769-1774 року вона захищала кордони Російської Імперії із Кримським ханством.

Лінія розташувалась вздовж правого берега р. Конські Води та лівого берега р. Берда. Будівельні роботи розпочато у 1770 році. Але вже через чотири роки, з підписанням миру, заплановані з самого початку грандіозні військові споруди втратили будь-який сенс.

Надалі історія фортець складалась по — різному. Навколо Олександрівської забудовується слобода, що з часом дає поштовх для розвитку міста. Петрівська виконує роль кордону на березі Азовського моря. Майже всі інші фортеці з 1781 покинуто [Карагодин, 1995, 8]. Архіви Дніпровської лінії майже збереглися не повністю [Молдавський, 2011].
Тому з 60-х рр. ХХ сторіччя, під час складання «Історії міст та сіл Української РСР», починається складний пошук матеріалів відносно історії Дніпровської лінії.
Головними джерелами залишаються відповідні роботи Скальковського А. та Новицького Я.П., видані у другій половині ХІХ ст. Але вони не дають відповіді на всі запитання. Одним з них є розташування Григорівської фортеці.

До сьогодні точне місце її знаходження не визначено. Навколо цього питання ведуться дискусії: частина дослідників визнає, що укріплення було (Фоменко В.Г., Вілінов Ю.А.), але інша частина взагалі вважає, що з ряду економічних причин фортеці могло і не бути [Карагодін, с.8, 1995; Вилинов, 1990].

Нові матеріали дозволяють знову повернутися до цієї проблеми.

У 2010 році у фондах кабінету археології Запорізького обласного центру творчості учнівської молоді виявлено папку з документами відносно Григорівської фортеці. Документи (лист та дві схеми) датовано 26 березня 1966. Їх автор — житель села Белогір’я Оріхівського району, вчитель місцевої школи та директор музею — Заваліч Іван Андрійович. Текст опису має заголовок «Про «городки» чи «кріпость» біля паперової фабрики Пологівського району». Надалі наводимо текст повністю:

«Городки» біля Паперової фабрики відвідано в 1951 році 21 грудня.

Кроками знято розміри та складено план.
В цей час нам розповідали:
1. Гриценко Пилип Семенович, 1931 народження, з села Ново-Карлівка Пологівського району;
2. Козац Іван Павлович, 1894 року народження з с. Лугівське (хутір Ново — Данилівка);
3. Колісник Яків Павлович, 1894 року народження, цього ж села.
«Про цю місцевість наші діди і прадіди говорили, що це була кріпость супроти турків. Крім валів ще були рови. Внутрі кріпості біля могили була яма де стояли гармати. Місцевість «кріпості» не розорилась до 1926 року. Перешкоджали вали.»
Опис.
Місцевість «городків» знаходиться на гарному природному підвищенні. З півночі проходить широка і глибока балка. З півдня – долина річки Конки. Зі сходу рівна місцевість поволі знижується в напрямку до паперової фабрики. Так же підвищення «городків» знижується і на захід в напрямку до села Лугівського.
Найкраще збереглись вали, що утворюють південний кут. Їх висота в 1917 (можливо, тут помилка, правильно у 1951) році була приблизно 1-1,3 м. Чуть гірше збереглись вали східного кута, який включає в себе і високу могилу. Північні вали були теж гарно помітні. Найгірше помітні були вали, що утворюють західний кут. Ширина валів приблизно 18 метрів. Вони були насипані з глини і піску.
Вдруге «кріпость» відвідано весною 1965 року. За 14 років вигляд «кріпості» страшенно змінився. Вали стали лише помітними. Все розорано і розгладжено сучасною сільськогосподарською технікою в час обробітку поля.
26.ІІІ-66 року. Завалій І.А.
с. Білогір’я
Оріховського району.»

До вказаного тексту додано два плани «крепості». Один є ситуаційною схемою правого берега р. Конки між селами Багате та Новоселівка Пологівського району Запорізької області. Його підписано як «План розташування городків». Другий — це малюнок плану споруди, який складено у масштабі в 1см 2000 сантиметрів. На ньому зображено залишки кутів фортифікаційної споруди типу замкнутого редуту з частково зруйнованими валами, або чотирьох окремих бастіонів. Довжина сторін укріплення, за схемою, складала від 160 до 180 метрів. Західний кут з внутрішньої сторони має круглу споруду, схожу на згаданий у тексті курган. Крім цього на плані вказано, що через фортецю проходила … «дорога на Гуляй-Поле вирізана в 1904. Існувала до 1928 года».

За всіма показниками знахідка являє собою цікавий документ із історії Григорівського укріплення Дніпровської лінії.

Поява опису Завалія І.А. дозволяє нам остаточно вирішити питання місця розташування фортеці.

Новицький пише, що Григорівська фортеця була розташована «вблизи двух рек Вербовой и Жеребца». Але на цьому місті залишків фортеці поки не знайдено. У книзі «Звідки ця назва» відомого краєзнавця та дослідника Дніпровської лінії Фоменко В.Г. вказується на її розташування в околицях села Мала Токмачка. У фонді Запорізької обласної наукової бібліотеці, серед рукописів Фоменко В.Г. зберігається машинописний текст від 1968 року під назвою «К двухсотлетию начала строительства Новой Днепровской линии крепостей, оградивших поселения юга России от грабительских набегов крымских татар и положившей начало заселения Приазовья». У 2007 та 2008 роках його перевидано. В цьому документі опис Григорівської фортеці збігається з описом Завалія І.А. Фоменко В.Г. згадує деталі про «городки», розташовані на схід від с.Белогірья . Цікаво, що майже такий самий текст повторюється на стор. 41 під час опису іншої споруди – першого укріплення Микитинської фортеці.
У 1990 році відомий запорізький краєзнавець Вілінов Ю.А. також звернувся до питання розташування Григорівської фортеці. Йому можливо вдалось знайти її залишки на лівому березі Конки, біля місця впадіння притока Токмачка.

Відомі всім картографічні джерела з самого початку також дають різні варіанти розташування споруди. На мапі «План новоучрежденной Днепровской линии от реки Днепр до Азовского моря с показанием заложенных крепостей» (1772 р.) вона позначена на правому високому березі Конских вод, трохи вниз від міста впадіння р. Токмачка. На іншій карті «Генеральная карта Днепровской укрепленной линии» (1776 р.) місцем її розташування стає лівий берег Конских вод у місці впадіння р. Токмачка. В більшості картографічних джерел використовується перший варіант. У 1864 році, під час активізації земельного питання, зроблено важливий крок до складання точних мап. Результатом роботи Військово — топографічного депо стала т.з. «Военно-топографическая карта западной части Российской империи», більш відома загальному колу як карта Ф.Ф.Шуберта. Листи карти розповсюджувались у верстовому, трехверстовому та десятиверстовому масштабах. Всі фортеці Дніпровської лінії на карту нанесено досить точно. Додатками до кожного зображення є написи типу «Бывшее Никитинское укрепление». За допомогою GPS–зйомки нам вдалося прив’язати схему Завалія І.А. до трьохверстової карти Шуберта. В результаті з точністю від 20 до 100 метрів вказано місце, де на карті Шуберта розташовано редут під назвою «Бывшее Новогеоргиевское укрепление».

Співпадають деякі інші деталі: орієнтація укріплення за сторонами світу та наявність у XIX віці дороги з цього місця через верхів’я Жеребца до м. Гуляй-Поле (Табл. 1, 2,3).

Таким чином, є всі підстави вважати опис Завалія І.А. підтвердженням місця розташування Григорівської фортеці на правому березі Конки, між селами Багате та Новоселівка Пологівського району Запорізької області.

Сьогодні, під час польових досліджень із використанням супутникової та архівної зйомки, поки не вдалося знайти залишки валів фортеці. За описом Завалія І.А. вказано, що на 1966 рік пам’ятку розорано. Тому скоріш за все фортецю забудовано або повністю зруйновано. Але, поки не використано можливості сучасної аерофотозйомки, магнітозйомки, георадарної зйомки не можна вважати, що пошук фортеці залишається безперспективним напрямком.

Невідомо, чому Фоменко В.Г. фактично два рази переказує історію із «городками» для Григорівської та Микитинської фортеці. Можна припустити, що у 1968 році під час написання рукопису «К двухсотлетию начала строительства Новой Днепровской линии крепостей, …» Фоменко В.Г. знав текст опису Завалія І.А., але не був впевненим у точності наведених даних. В самому тексті Завалія І.А. нема висновків відносно того, з яким редутом або фортецею пов’язано знахідку. Тому, як вказує Карагодін, Фоменко В.Г. просто «запутался»

Дніпровська лінія укріплень — це комплекс пам’яток, пов’язаний із пізнішим етапом розвитку фортифікаційних споруд Російської імперії. З самого початку ХVIII століття, під впливом реформ Петра І починається модернізація війська. Поява інженерних підрозділів на чолі із іноземцями приводять до розповсюдження нової європейської фортифікації, яка відома під назвою «бастіонна система». Її головні риси — це, по-перше, відмова від високих стін, типових для замків середньовіччя. Нова тактика починається із активної оборони, для якої характерні максимальне використання артилерії, поширення окопів, валів із складною конфігурацією (редани, равеліни), які завжди пов’язано із особливостями місцевості.

Детальний опис поступового розвитку військових споруд докатеринівських часів Російської Імперії можна знайти у книзі Ласковського Ф.Ф. Він вказує, що під час правління Петра ІІ, вся територія Імперії розбита на департаменти, кожний з яких пов’язано з фортифікаційними лініями. У 1730 році, перед самим початком російсько-турецької війни 1735-1739 рр., на південних рубежах, за наказом Мініха збудована відома Українська лінія. Вона була типовим прикладом «бастіонної системи». Тут під впливом генія французької військової інженерії XVII століття, маршала маркіза де Вобана, вона будується як суцільна оборонна споруда із 16 фортець та 49 редутів з’єднаних разом одним реданним валом.

Для першої половини XVIIІ століття спроба була вдалою. За часи кампанії 1735-1739 року Українська лінія виконувала роль надійного тилу та фактично забезпечила умови для перемог в складних кампаніях 1736-1738 років у Криму та Приазов’ї. Згідно багатьох планів з 1764 року Дніпровська лінія закладалася як наступна грандіозна споруда. Але з самого початку війни 1769 — 1774 року вона не має складних тилових або передових завдань. Театр військових дій змістився до Молдавії та Бессарабії. Указом Сенату від 12 листопаду 1770 року на територію Приазов’я, в трикутник Молочна — Конка — Берда переселяють частини Ногайської Орди із Бессарабії, які фактично виконують роль санітарного кордону між Кримським ханством та Російською Імперією.

Тому відразу після підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору у 1774 році Дніпровська лінія, як фортифікаційна система залишається тільки на паперах. На той час Григорівська та Микитинська фортеці залишалися на стадії будівництва, яке нам добре ілюструють залишки Микитинської фортеці у с. Кірово. На цьому етапі Григорівську залишають, а Микитинську переносять до нового місця, де вона розташована і досі.